Перше вересня. День знань.

На останній Перший урок прийшли мої учні-випускники.

Хвилювання, але більше сум від того, що не можу забути вчорашню зустріч з мамою учениці , сльози, що бриніли в її очах, коли розповідала, що чоловік і тато кілька місяців, як воює на Куп‘янському напрямку. Не можу забути похилені плечі учня, який більше місяця тому , на площі Героїв Майдану , слухав про Подвиг тата, Героя, але більше ніколи його не обніме, не відчує підтримку і тепло татових рук. Не можу забути, що страшна хвороба цього літа забрала життя тата ще однієї учениці, такої маленької на зріст, тендітної, але такої загартованої тілом, бо хто ж з молоді може похвалитися тим, що плаває взимку у крижаній воді? Не можу забути вдаваний спокій інших дітей, які тримають в собі всі свої страхи, тривоги і смуток…

«Ви як?» – перше, що запитала. Відповіді різні.

«Як часто протягом останнього року ви запитували про це у своїх однокласників?»- звертаюсь до них знову .

« Чи запитували про це взагалі протягом останніх півтора року про це у Дарини, Максима, Віки, Влади та інших? Які емоції відчуваєте насправді , коли про це запитують вас? І чи знаєте, що відчувати різні емоціі – це нормально. Відповідати, що з тобою не все добре, теж нормально. Відчувати страх , тривогу, хвилювання, злість, смуток -нормально, ділитися цим , отримувати підтримку, теж.

І навчитися простих вправ для того, щоб опановувати свої емоціі, тим більше у цей надскладний час, особливо важливо!

Бути добрими до інших і лишати хоч невеличкий , незначний слід по собі простим жартом, посмішкою, рекомендацією, , поміччю, подарунком або простим запитанням « Ти як?» . Саме у цьому наша Єдність і Сила!»

На фото учні 11-Б класу.

Дякую за фото Olesia Duchenko

https://www.facebook.com/groups/1658845347463232/permalink/7206267939387584/